| Chapter 14 |
1 |
¶ Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями: -
|
2 |
вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається... -
|
3 |
І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його! -
|
4 |
Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один! -
|
5 |
Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде, -
|
6 |
відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит... -
|
7 |
¶ Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине; -
|
8 |
якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень, -
|
9 |
то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець! -
|
10 |
А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?... -
|
11 |
Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне, -
|
12 |
так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого... -
|
13 |
О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав! -
|
14 |
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене! -
|
15 |
Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, -
|
16 |
¶ бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би, -
|
17 |
провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня... -
|
18 |
Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого, -
|
19 |
каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш... -
|
20 |
Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його... -
|
21 |
Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає... -
|
22 |
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить.. -
|