Chapter 31

  ¶ Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?  

-

  І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот?  

-

  Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям?  

-

  Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?  

-

  Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя,  

-

  то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!  

-

  Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла,  

-

  то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням!  

-

  ¶ Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша,  

-

  то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші!  

-

  Бо гидота оце, й це провина підсудна,  

-

  бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!...  

-

  Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною,  

-

  то що я зроблю, як підійметься Бог? А коли Він приглянеться, що Йому відповім?  

-

  Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?  

-

  ¶ Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував?  

-

  Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?  

-

  Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його!  

-

  Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи,  

-

  чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся?  

-

  Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу,  

-

  хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана!  

-

  Бо острах на мене нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти...  

-

  ¶ Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: Ти, безпеко моя?  

-

  Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?  

-

  Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе,  

-

  то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав,  

-

  це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!  

-

  Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його?  

-

  Таки ні, не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його.  

-

  Хіба люди намету мого не казали: Хто покаже такого, хто з м'яса його не наситився?  

-

  Чужинець на вулиці не ночував, я двері свої відчиняв подорожньому.  

-

  ¶ Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою?  

-

  Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив...  

-

  О, якби мене вислухав хто! Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник...  

-

  Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками?  

-

  Число кроків своїх я представлю йому; мов до князя, наближусь до нього.  

-

  Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею,  

-

  якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував,  

-

  то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю кукіль!... Слова Йова скінчилися.  

-