Chapter 78

  ¶ Пісня навчальна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,  

-

  нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів'я я висловлю!  

-

  Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,  

-

  того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!  

-

  Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,  

-

  щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.  

-

  і положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.  

-

  і не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.  

-

  ¶ Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:  

-

  вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,  

-

  і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.  

-

  Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:  

-

  Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;  

-

  і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;  

-

  на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.  

-

  Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.  

-

  Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,  

-

  і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.  

-

  і вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?  

-

  Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки! Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'ясива народові Своєму?  

-

  Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів,  

-

  бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.  

-

  А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,  

-

  і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:  

-

  Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!  

-

  Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,  

-

  і дощем на них м'ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,  

-

  і спустив його серед табору його, коло наметів його.  

-

  і їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!  

-

  Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,  

-

  а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив...  

-

  Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,  

-

  і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.  

-

  Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,  

-

  і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.  

-

  і своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,  

-

  бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті...  

-

  Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,  

-

  і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!  

-

  ¶ Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!  

-

  і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого,  

-

  вони не пам'ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,  

-

  як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,  

-

  і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили...  

-

  Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.  

-

  А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.  

-

  Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.  

-

  і Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.  

-

  Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.  

-

  Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.  

-

  і побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.  

-

  і повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.  

-

  і провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.  

-

  і Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.  

-

  і народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив.  

-

  Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,  

-

  і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.  

-

  і жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.  

-

  Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем,  

-

  і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,  

-

  і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога...  

-

  і віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:  

-

  його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,  

-

  його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.  

-

  Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,  

-

  і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!  

-

  Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,  

-

  а вибрав Собі плем'я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!  

-

  і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.  

-

  і вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,  

-

  від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій,  

-

  і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!  

-