| Chapter 1 |
1 |
¶ Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі. -
|
2 |
Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе! -
|
3 |
Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем? -
|
4 |
¶ Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть! -
|
5 |
І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно. -
|
6 |
Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер... -
|
7 |
Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти! -
|
8 |
Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо... -
|
9 |
¶ Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!... -
|
10 |
Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами! -
|
11 |
Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому... -
|
12 |
¶ Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. -
|
13 |
І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею. -
|
14 |
Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!... -
|
15 |
Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш! -
|
16 |
Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання. -
|
17 |
І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!... -
|
18 |
Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!... -
|