| Chapter 4 |
1 |
¶ І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя... -
|
2 |
І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер... -
|
3 |
А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем! -
|
4 |
¶ І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!... -
|
5 |
Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло, -
|
6 |
краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!... -
|
7 |
¶ І знову я бачив марноту під сонцем: -
|
8 |
Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу? Марнота й оце, і даремна робота воно... -
|
9 |
Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, -
|
10 |
і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його... -
|
11 |
Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному? -
|
12 |
А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься! -
|
13 |
¶ Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає, -
|
14 |
бо виходить юнак і з в'язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим! -
|
15 |
Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його. -
|
16 |
Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!... -
|