| Chapter 8 |
1 |
¶ І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. Із ним Дванадцять були, -
|
2 |
та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло, -
|
3 |
і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили. -
|
4 |
¶ І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею. -
|
5 |
Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. -
|
6 |
Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости. -
|
7 |
А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. -
|
8 |
Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стокротно. Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! -
|
9 |
Запитали ж Його Його учні, говорячи: Що визначає ця притча? -
|
10 |
А Він відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли. -
|
11 |
Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово. -
|
12 |
А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. -
|
13 |
А що на кам'янистому ґрунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають. -
|
14 |
А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають. -
|
15 |
А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості. -
|
16 |
А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною, і не ставить під ліжко, але ставить його на свічник, щоб бачили світло, хто входить. -
|
17 |
Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв. -
|
18 |
Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має. -
|
19 |
До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через народ не могли доступитись до Нього. -
|
20 |
І сповістили Йому: Твоя мати й брати Твої он стоять осторонь, і бажають побачити Тебе. -
|
21 |
А Він відповів і промовив до них: Моя мати й брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує! -
|
22 |
¶ І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера. І відчалили. -
|
23 |
А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони. -
|
24 |
І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо! Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала! -
|
25 |
А до них Він сказав: Де ж ваша віра? І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають? -
|
26 |
І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї. -
|
27 |
І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі роки мав він демонів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах. -
|
28 |
А коли він Ісуса побачив, то закричав, поваливсь перед Ним, і голосом гучним закликав: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене! -
|
29 |
Бо звелів Він нечистому духові вийти з людини. Довгий час він хапав був його, і в'язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і демон гнав по пустині його. -
|
30 |
А Ісус запитався його: Як тобі на ім'я? І той відказав: Леґіон, бо багато ввійшло в нього демонів. -
|
31 |
І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню. -
|
32 |
Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. -
|
33 |
А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, і потопилась. -
|
34 |
Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по селах звістили. -
|
35 |
І вийшли побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що демони вийшли із нього, сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі, і полякались... -
|
36 |
Самовидці ж їм розповіли, як видужав той біснуватий. -
|
37 |
І ввесь народ Гадаринського краю став благати Його, щоб пішов Він від них, великий бо страх обгорнув їх. Він же до човна ввійшов і вернувся. -
|
38 |
А той чоловік, що демони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: -
|
39 |
Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог! І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив! -
|
40 |
¶ А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його. -
|
41 |
Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. -
|
42 |
Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його. -
|
43 |
А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її, -
|
44 |
підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча! -
|
45 |
А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне. -
|
46 |
Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене... -
|
47 |
А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. -
|
48 |
Він же промовив до неї: Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі! -
|
49 |
Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя! -
|
50 |
Ісус же, почувши, йому відповів: Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона. -
|
51 |
Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері. -
|
52 |
А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: Не плачте, не вмерла вона, але спить! -
|
53 |
І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. -
|
54 |
А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай! -
|
55 |
І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила... І звелів дать їй їсти. -
|
56 |
І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось. -
|