| Chapter 30 |
1 |
¶ А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї... -
|
2 |
Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась! -
|
3 |
Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! -
|
4 |
рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом... -
|
5 |
Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв, -
|
6 |
так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях, -
|
7 |
ревіли вони між кущами, збирались під терням, -
|
8 |
сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю! -
|
9 |
А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором... -
|
10 |
Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини, -
|
11 |
бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм... -
|
12 |
По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого... -
|
13 |
Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати, -
|
14 |
немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем... -
|
15 |
¶ Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє... -
|
16 |
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! -
|
17 |
Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються... -
|
18 |
З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон. -
|
19 |
Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу. -
|
20 |
Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся... -
|
21 |
Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки... -
|
22 |
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення! -
|
23 |
Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого... -
|
24 |
Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить? -
|
25 |
Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала? -
|
26 |
Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла... -
|
27 |
Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя, -
|
28 |
ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу... -
|
29 |
Я став братом шакалам, а струсятам товаришем, -
|
30 |
моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої... -
|
31 |
І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим... -
|